1. Казка "Пан Коцький"

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, — нехай лучче в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав.

Коли це приходить до кота Лисичка та й питає його:

— Що ти таке?

А він каже:

— Я — пан Коцький. Лисичка каже:

— Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.

Він і згодився. Веде його Лисичка до своєї хати, — так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось Зайчик побачив Лисичку та й каже їй:

— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.

А вона йому:

— Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.

Заєць розказав за пана Коцького Вовкові, Ведмедеві, дикому Кабанові. Зійшлись вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, — та й кажуть:

— А зготуймо обід!

І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:

— Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.

Дикий Кабан каже:

— А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь:

— А я меду принесу на закуску. Заєць:

— А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити.

Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.

Ведмідь каже:

— Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан:

— А я теж неповороткий. Вовк:

— Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки Зайчикові й приходиться. Прибіг Заєць до Лисиччиної нори: коли

це Лисичка вибігає, дивиться, що Зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:

— А чого ти прийшов? Він і каже:

— Просили Вовк, Ведмідь, дикий Кабан, і я прошу, щоб ти прийшла з своїм паном Коцьким до нас на обіді

А вона йому:

— Яз ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає Зайчик назад та й хвалиться:

— Ховайтесь, казала Лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.

Вони й почали ховатися: Ведмідь лізе на дерево. Вовк сідає за кущем. Кабан заривається у хмиз, а Зайчик лізе в кущ.

Коли це веде Лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, а він побачив, що на столі м’яса багато, та й каже:

— Ма-уІ.. Ма-у!.. Ма-у!.. А ті думають:

«От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А Кабан лежав близько стола у хмизі, та якось його комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; Кіт же думав, що то миша, та туди, та Кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де Ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що Кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на Вовка, — мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:

— От який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!